Блог Дмитра Джулая. Спонтанні враження: 9-12 січня
Коментатор роздумує над імператорською легендарністю Франческо Тотті, застерігає "Торіно", який має проблеми з реалізацією, а також розповідає про два іспанські клуби, що досі крокують без жодної поразки.
Self(ie)-made man
Взагалі-то усе просто. Виникає ідея, ретельно її обмірковуєш, тренуєшся і потім залишається «дрібничка». Процес підготовки значно важливіший. Але це якщо тебе звати Франческо Тотті. Бо якщо на таке наважиться хтось менш обдарований, ось якою буде послідовність подій: виникає ідея, ретельно її обмірковуєш, тренуєшся і… І все. Усі свої геніальні задуми ти проживаєш у власних думках. Адже життя значно прозаїчніше, якщо ти не Франческо Тотті, якщо ти не звик забивати у римському дербі, як інші звикають пити зранку каву.
Глузування з Тотті за межами поля у якийсь момент стало національною традицією італійців. Іноді приводом для цього ставала і його поведінка у грі. Наприклад, ідею під час Євро-2004 спробувати себе у ролі грецької бабусі, що плює у когось «на щастя», навряд чи можна визнати дуже вдалою. Що постійно відрізняло й відрізнятиме Тотті від багатьох інших, то це міра суто футбольного таланту, що дає йому можливість творити у межах зеленого прямокутника й оздоблювати цю творчість різними веселими витівками.
Коли Альфредо Ді Стефано тренував «Реал», журналіст El Pais Хуліо Сесар Іглесіас наполегливо закликав його перевести до першої команди кількох молодих футболістів. Настільки наполегливо, що дон Альфредо якось викликав автора цих матеріалів на «Бернабеу». Ді Стефано завжди був гострим на язик, тож поклавши перед собою газету з новим текстом, він похмуро помовчав й поставив лише одне запитання: «А якщо вони обісруться?» Незабаром у складі першої команди «Реалу» з’явилася Quinta del Buitre. Це ми зараз знаємо, чим усе закінчилося і скільки трофеїв здобули для мадридського клубу Бутрагеньйо, Мартін Васкес, Мічел та Маноло Санчис. А тоді треба було зрозуміти, наскільки вони талановиті й ще витримати інквізиторські жарти легенди «Реалу».
Повертаємося до Тотті. Хтось інший теж міг би вигадати щось не менш ефектне, уявляти собі, як саме це станеться, а потім зробити те саме, про що запитував Ді Стефано. Талант, не підкріплений характером, перетворюється на Балотеллі, й у якийсь момент на дурне запитання: «Why always me?» лунає класичне: «Та подивіться на себе, кому ви нужниє». Останнє римське дербі запам’ятається не тим, що Тотті зробив «селфі». У пам’яті залишиться інше. «Рома» вперше з 1997 року поступається після першого тайму «домашнього» дербі з різницею у два м’ячі. А у другому Капітан забиває двічі так само спокійно й невимушено, як інші проковтують черговий шматок піци.
Легендарність Тотті не у тому, що він може сфотографувати себе на фоні трибуни «Стадіо Олімпіко», на якій колись стояв сам. Легендарність Тотті у тому, що і у 38 років у матчі максимального розпечення, з неймовірним тиском він робить «дрібнички», що для багатьох залишаться недосяжними.
Парадокси «Торіно»
Що можна сказати про команду італійської Серії А, яка у 18 турах забила 13 м’ячів? Нічого, здавалося б, хорошого. В уяві одразу постає збіговисько зашкарублих адептів «катеначо», яких взагалі не цікавить існування воріт суперника. У випадку з «Торіно» шаблон розриває перегляд майже будь-якого матчу. «Торіно» шукає ворота суперника іноді значно наполегливіше та старанніше, аніж деякі більш результативні колективи. У матчі з «Міланом» вже з третьої хвилини робити це довелося за рахунку 0:1. І атакував «Торіно» досить цікаво ще до вилучення Де Шильйо.
Паси низом, по центру, у зони перед штрафним майданчиком непогано загострювали гру. У наступній атаці акцент вже могли перенести на фланги. От тільки з парою форвардів, які навряд чи виграли повітря у Рамі навіть якби один взяв іншого на копки, навісні передачі втрачали сенс. Інакше все було під час стандартів, коли підтягувалися центральні захисники. Саме завдяки такому підключенню вдалося зрівняти рахунок. Попри це було відчуття, що вкотре у цьому сезоні «Торіно» не перетворює на забиті м’ячі чималий обсяг хорошої колективної роботи. Цьому парадоксу ще треба знайти пояснення.
З одного боку, трансфери Іммобіле та Черчі не могли не позначитися на ефективності атак. З іншого — цього сезону ніби й не надто знизилася якість взаємодії у середній лінії. Принаймні, якщо порівнювати з деякими іншими командами, що зараз поруч із «Торіно» у таблиці. Питання, що неминуче виникає за такої низької результативності, наскільки вдало керівництво клубу попрацювало влітку, аби компенсувати втрату 35 м’ячів забитих Чиро та Алессіо у минулому сезоні.
Вирішили запросити двох ветеранів. Квальярелла забив 4 у 18 матчах, Амаурі жодного в одинадцяти. Ще один новачок — молодий венесуелець Мартінес — ані у «Каракасі», ані потім у швейцарських клубах не відзначався надзвичайною результативністю. Його стиль гри її й не обіцяє, тож вочевидь розрахунок був саме на досвідчених голеадорів.
Найкращі зразки гри команди Вентури гарантують моменти біля чужих воріт. Значно менше гарантій, коли справа дійде до реалізації. Як це виправити, потрібно зрозуміти якомога швидше. Подальше борсання у нескінченних парадоксах може погано закінчитися.
Спортинг Хіхон, Універсидад Католіка де Мурсія
Це вже зробили «Реал»,«Барса» і «Атлетико», цього не уникли майже всі інші клуби країни. Залишаються лише вони. У трьох перших дивізіонах чемпіонату Іспанії досі не програли жодного разу хіхонський «Спортинг» та «Універсидад Католіка Аутонома де Мурсія».
Клуб з Мурсії, заснований лише 15 років тому, очолює четверту групу Сегунди Б, здобувши десять перемог і стільки ж матчів зігравши внічию. Результат доволі несподіваний, якщо зважити на те, що попередній візит до цього дивізіону закінчився вильотом. Але тоді УКАМ підвищився в класі «у кабінетах». Клубу віддали місце «Оріуели», яку перевели до Терсери через фінансові проблеми.
Натомість зараз, після впевненої перемоги у своїй групі та успіху у матчах плей-оф з «Бетісом Б», команда почувається значно впевненіше. Найкраща оборона усієї Сегунди Б, а це 80 команд, забезпечує лідерство у групі, де також грають славнозвісний «Кадіс», «Хаен», який щойно повернувся із Сегунди, і філіали «Гранади», «Бетіса», «Альмерії» та «Кордоби».
У найближчому турі УКАМ гратиме на виїзді з аутсайдером. У «Лусени» найгірший захист у групі, але ця команда теж поки що не програвала. Щоправда, лише у себе вдома. Увесь футбольний світ, затамувавши подих, стежитиме за цим протистоянням
До початку сезону єдиний нуль, на який міг гарантовано розраховувати хіхонський «Спортинг», красувався у графі «витрати на трансфери». А це означало, що доведеться значно більше довіряти вихованцям клубу. На щастя, кантера у «Спортинга» працює дуже добре. Дехто вже дебютував раніше, але саме зараз Алекс Менендес, Даніель Нді, Пабло Перес та Карлос Кастро стають важливими гравцями у новому «Спортингу».
Під керівництвом Абелардо (екс-захисник «Барси» народився у Хіхоні) астурійці примудряються випереджати клуби зі значно соліднішими бюджетами. (У самого «Спортинга» бюджет на цей сезон становить 4,5 млн євро).
У двадцяти турах «Спортинг» виграв 9 матчів. Одинадцять нічиїх здавалися б перебором, якби йшлося про когось іншого. «Спортинг», як зазначалося у довіднику газети Marca перед стартом сезону, мав прагнути з допомогою кантери «пом’якшити кризу».
Вже у наступному турі хіхонці приймають «Бетіс» і їхня безпрограшна серія може перерватися. Що точно не перерветься, то це багаторічна якісна робота академії, сотні вихованців якої поповнювали першу команду упродовж багатьох років.
Дмитро Джулай
показати приховати