Блог Дмитра Джулая. Спонтанні враження: 14-19 серпня
Післямова Кубка Лібертадорес, аргументована оборона сера Боббі Робсона, знайомство із талантами "Тулузи" та Колумбії.
Едґардо Бауса
Мало що й мало хто у світі може об’єднати запеклих ворогів — фанатів «Фламенґу» та «Васку». Шість років тому це вдалося аргентинцю. Саме завдяки Едґардо Баусі шанувальники двох грандів з Ріу-де-Жанейру синхронно вдягнули футболки з однаковими написами. Різниця була лише у тому, що у кожного, звичайно ж, був зображений гравець їхньої команди з Копа Лібертадорес у руках, але в обох випадках він звертався до похнюпленого уболівальника «Флуміненсе»: «У мене є, а у вас?»
Фінал 2008 року мав стати фіналом «Флу». Ніколи раніше цей знаний клуб не вигравав найголовніший турнір континенту. Суперник по фіналу теж жодного разу цього не робив. Зверхньо-поблажливо бразильці стверджували, що й не доведеться, бо, мовляв, настав час «Флуміненсе». Закінчилося усе «мінімараканасо». ЛДУ здобув перемогу у серії пенальті і став першою еквадорською командою, що завоювала цей трофей.
Мало що у світі може завадити фанам клубів з Буенос-Айреса глузувати зі своїх суперників. Насамперед це стосується традиційних протистоянь. Є, щоправда, й інші випадки, коли уболівальники одного клубу отримають з кількох боків водночас. Офіційну назву «Сан-Лоренсо» (Club Atlйtico San Lorenzo de Almagro) роками добрі люди розшифровували як Club Atletico Sin Libertadores de America. Навіть футболки не знадобилися, аби нагадати шанувальникам «Циклона», що попри усі здобутки у національному чемпіонаті — 4 титули в аматорську еру й 13 у професіональну — «Сан-Лоренсо» залишався єдиним аргентинським грандом, що не вигравав Копа Лібертадорес.
Фінал 2014 року мав стати фіналом «Сан-Лоренсо». Суперник по фіналу теж ніколи трофеєм не володів, та й взагалі для парагвайського «Насьйоналю» вихід до фіналу вже став нечуваним досягненням.
У першому матчі аргентинці переважали суперника на його полі й мали б виграти, якби не пропущений чи не останнім у матчі ударом м’яч. На своєму полі, за шаленої підтримки публіки «Сан-Лоренсо» сподівався гідно завершити справу. Але шалена підтримка, очікування неминучої перемоги можуть бути і серйозним тягарем. До того ж парагвайці не захотіли лише відбиватися, а одразу ж почали активний пресинг на чужій половині та у центрі поля. І традиційно каліграфічні маневри «Сан-Лоренсо» втратили стрункість, у діях команди, у поведінці одного з її лідерів, Ортіґоси, з’являлася знервованість. Заспокоїв команду і самого Ортіґосу пенальті, який він реалізував дуже впевнено.
Другий тайм «Сан-Лоренсо» починав вже більше схожим на себе. Нервувати, звичайно, довелося до останніх секунд, але завдяки точному удару з 11-метрової позначки «Сан-Лоренсо» виграв нарешті заповітний трофей. Ніхто й ніколи до Едґардо Бауси не вигравав з двома різними клубами перші для них Кубки Лібертадорес.
Один із найкращих тренерів континенту довів свою високу кваліфікацію. Після клубного чемпіонату світу на Баусу вже чекають у збірній Парагваю. Копа Америка наступного року стає ще більш привабливою.
Сер Боббі Робсон
Найменше хочеться знову лізти у хащі психоаналізу й намагатися зрозуміти, чому деякі англійці настільки ревно ненавидять усе англійське у футболі. Порпатися у цій темі можна нескінченно довго, а задоволення ніколи не отримаєш. І все-таки коли зачепили одного з найяскравіших англійських тренерів, стає якось особливо неприємно та незручно. Зачепили мимохідь, парою слів, що аж ніяк не виправдовує цей ниций вчинок.
Джонатан Вілсон є чудовим журналістом. Написав вже не одну книжку, постійно продукує тексти для різних видань по всьому світу. І ось він вирішив написати про Ван Ґала. Нічого дивного, зараз усі пишуть про Ван Ґала і писатимуть ще. Вілсон вирішив нагадати, що коли Луї очолював «Барсу», то у нього грали або ж працювали майбутні наставники одразу кількох команд.
Розкішна тема. Не зрозуміло лише одне. Чому виникла потреба зазначати, що до приходу голландця «Барса» під керівництвом Боббі Робсона «пізнала труднощі»? Ця побіжна ремарка може й мало кому впаде в око, а може й засяде міцно у порожніх головах глашатаїв «типовості».
Отже, «труднощі». Давайте згадаємо, як мучилася «Барса» під орудою англійця. Перемоги у Кубку Іспанії та Кубку Кубків. У чвертьфіналі Кубка Короля «Барса» Робсона зіграла проти «Атлетико» один із найвидатніших матчів у історії турніру.
У чемпіонаті команда забила 102 м’ячі й відстала від «Реалу» на два очки. Якби не поразка вдома від «Еркулеса», поразка неймовірна, незрозуміла, «Барса» стала б чемпіоном.
Після цих «труднощів» команду прийняв черговий «винахідник сучасного футболу». «Динамо» Валерія Васильовича Лобановського винесло їх 7:0, а винахідник у лихоманці щось конспектував, наче школяр, який не зробив домашнє завдання й хоче встигнути на перерві.
Не має сенсу перераховувати зараз усі титули Боббі Робсона. Здобуті з різними командами, у різних країнах. Його досягнення здатні захистити себе і після смерті тренера. Якщо ж комусь не дає спокою, що це вдалося англійцю, і обов’язково треба прибрехати, то можна лише поспівчувати такій людині.
Віссам Бен Йєддер
У першому турі чемпіонату Франції 2012/13 Віссам Бен Йєддер зробив те, що вже робив раніше, нехай і не часто. Форвард починав свій третій сезон у «Тулузі» і вчотирнадцяте вийшов на заміну. «Тулуза» поступалася на виїзді «Монпельє», і Ален Казанова випустив Віссама в пару до Еммануеля Рів’єра. Бен Йєддер забив тоді лише свій другий м’яч у Лізі1, й показав за тайм, що значно переважає Рів’єра у багатьох аспектах. З наступного матчу Віссам вже був основним форвардом команди і закінчив сезон з 15 забитими.
Що сподобалося у грі Бен Йєддера у тому поєдинку з «Монпельє»? Логічні маневри у атаці, що дозволяли добре обирати позицію, хороша робота з м’ячем і здатність точно оцінювати ситуацію. Надалі Ален Казанова ще намагався іноді випускати Рів’єра у парі з Віссамом, але це було марно. Різниця, і справа не лише у кількості точних ударів, була відчутною.
На старті цього сезону Бен Йєддер вже відзначився двічі. Ефектний гол зі штрафного у ворота «Ліона» у другому турі став окрасою змістовного й цікавого матчу. Водночас знову є привід запитати, скільки ще Бен Йєддер гратиме за «Тулузу»? У серпні 2012-го він скористався своїм шансом, у другому сезоні в основі забив ще більше, аніж у першому (16 м’ячів). Тобто у клубі-середняку Віссам прогресував попри цю іноді дуже прикру обмежену амбітність «Тулузи».
Після матчу з «Монпельє» два роки тому «Тулуза» розкішно розчавила на своєму полі «Сент-Етьєнн». Тоді здалося, що з таким рівнем командної взаємодії, особливо у відбиранні м’яча у центрі поля, «Тулуза» здатна на щось серйозне. І трохи згодом команда навіть піднялася на четверте місце. Аби потім скотитися на більш звичні позиції.
Поки що Бен Йєддеру комфортно у «Тулузі». Він забиває, досить коректно веде боротьбу за м’яч (три попередження за два сезони у стартовому складі). Якщо ж клуб не зможе зазіхнути на високе місце у цьому чемпіонаті, то хотілося б побачити Віссама у новому оточенні. Більш вимогливому до форварда, який цілком може бути готовим до наступного кроку у своїй кар’єрі.
Мігель Анхель Борха, Маурісіо Куеро
Минулого року молодіжна збірна Колумбії виграла чемпіонат континенту. У складі команди було чимало яскравих виконавців. У декого з них, попри юний вік, вже був певний досвід виступів у першому дивізіоні чемпіонату Колумбії, а хтось вже грав за кордоном.
Мігель Анхель Борха запам’ятався на тому турнірі хет-триком у ворота болівійців. У інших матчах він так і не відзначився і потім лише двічі вийшов на заміну на молодіжному чемпіонаті світу. Усі ці «інші» матчі зрештою переважають три забитих м’ячі у матчі з найпростішим, як з’ясувалося, суперником. За «Кортулуа» Борха почав грати у першій команді вже після молодіжного чемпіонату Південної Америки. Потім перейшов до першого дивізіону («Екідад»), чотири рази відзначився у двох матчах й несподівано поїхав у оренду до «Ліворно».
Там, звичайно, ніхто не збирався няньчити нехай і перспективного форварда. «Ліворно» боровся за виживання й часу на ретельне футбольне «садівництво» просто не мав. Безглуздий перехід позбавив Борху можливості прогресувати у рідному чемпіонаті. Зараз він опинився в аргентинському «Олімпо».
Цей перехідний чемпіонат у Аргентині буде дуже спокійним. Ніхто не вилітає, ніхто не відчуватиме надмірного тиску й необхідності «давати результат». До того ж «Олімпо» очолює Вальтер Перассо, який працював з аргентинською молодіжкою. У Борхи є шанс трохи оговтатися і зосередитися на футболі. Бо з цим якось треба закінчувати.
Маурісіо Куеро, ще один новачок «Олімпо», поїхав з клубу «Екідад» якраз перед тим, як туди перейшов Борха. Подався цей різкий, динамічний фланговий півзахисник до румунського «Васлуя». Зіграв він там лише вісім матчів. Для нього «Олімпо» теж може стати і «реабілітаційним центром», і місцем, де можна продовжити опановувати футбольну науку.
У дебютному поєдинку за аргентинську команду Куеро нагадав усе, що було притаманне йому раніше. Вибухова стартова швидкість дозволяє відірватися від будь-якого захисника. Але потім можуть виникнути проблеми, бо іноді здається, що Маурісіо прискорюється лише для того, щоб спровокувати фол, а якщо ж проскакує опонента, то губиться і не завжди знаходить найкраще рішення.
Дмитро Джулай
показати приховати